New Page 1

Шлях у бджільництво у кожного свій. У родині Івана Олексійовича Левченка захоплювалися музикою. Батько, Олексій Федорович, був столяром, у молоді роки виготовляв музичні інструменти, пізніше - вулики для пасік. Вулики, виготовлені його руками, мали досить привабливий вигляд і ювелірну точність. На Різдвяні свята, День Святої Трійці збиралася численна рідня. Багато співали, грали на музичних інструментах. Музика також полюбилася хлопцеві. Особливо тягнувся до скрипки, і, здавалося, його доля визначена. Але мрія не збулася ні для батька,ні для сина. Почалася війна. Йдучи на фронт, батько подарував синові справжню скрипку, яка збереглася до сьогодні.

Батько не повернувся з фронту. Мати залишилася з сімома дітьми. Про музичну освіту сина Івана довелося забути. Треба було виживати. І молодшому сину поряд з доглядом бджіл з 12 років довелося займатися столярством, чоботарством і продовжувати навчання. 1948 року Іван Олексійович вступає до Ростовського гірничо-рятувального технікуму і вже наступного року проходить виробничу практику на шахті. Робота під землею завжди була важка, а в післявоєнні роки -особливо. Після чергової аварії на шахті Іван Олексійович більше не опускався в забій. Постало питання про подальшу роботу. В цей час спеціалістів з бджільництва готували у трьох технікумах: Юматовському (Башкирія), Битцевському (Підмосков'я) та Боярському (Київська обл.). Вибір випав на Боярку. Потягнуло в Україну, звідки родом були його предки. Наспіх підготував чемодан і, навіть не маючи виклику, в серпні 1949 року подався в Україну, в Боярський технікум бджільництва, де був прийнятий на другий курс.

Нелегким було життя в Україні у той час. Київ лежав у руїнах, технікум не мав гуртожитку. Його було збудовано пізніше і за активної участі студентів. Вечорами доводилося розвантажувати шлакоблоки на залізничній станції у Боярці і возити їх на територію технікуму. Тоді лекції про утримання і розведення бджіл читали відомі спеціалісти бджільництва А.К. Терещенко, А.В. Містергазе, пасічницьке обладнання та реманент викладав В.І.. Мартиновськии, мєдодайні рослини - Н. Веселовська. Особлива увага приділялася роботі на пасіці. За кожним студентом закріплялися бджолині сім'ї. Виробничу практику І.О. Левченко проходив на Українській станції бджільництва (Харківська область), де на той час працювали директором станції С.О. Розов - спеціаліст по кормовій базі і запиленню сільгоспкультур, який добре знав історію виникнення бджільництва в Україні, В.А. Воюсевич - автор подвійного щеплення личинок при вихованні маток, Н.Солодкова - учениця О.Ф. Губіна, І.П. Левенець та інші фахівці в галузі бджільництва. Спілкування з цими людьми було завжди приємним і корисним.

Становлення І.О. Левченка як дослідника відбулося в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка (1951-1956). За сприяння професора О.Ф. Кришталя у центральному корпусі університета було виділено приміщення, в якому протягом усього часу навчання І. Левченко проводив дослідження з умовних рефлексів бджіл. Поштовх до цих досліджень дав М.Є.Лобашев ,відомий генетик, завідувач лабораторії нижчих тварин Інституту фізіології ім. І.П. Павлова (Санкт-Петербург), де І. Левченко проходив практику. Ще будучи студентом він опублікував свої перші наукові праці.

Після закінчення університету працює у Каневському біологічному заповіднику. Це був період становлення молодого дослідника. Керівник лабораторії професор О.Ф.Кришталь створив необмежені можливості для проведення експериментальної роботи. У розпорядженні І. Левченка були три теплиці, велике опалюване приміщення, де проводилися дослідження над бджолами протягом цілого року. У майстернях лабораторії виготовляли експериментальні вулики і складне фізіологічне обладнання. У цей період Іван Олексійович сконструював прилади і розробив методики, які давали змогу реєструвати реакцію бджіл на різні процеси, що відбуваються у центральній нервовій системі бджіл. Про результати досліджень було повідомлено на науковій конференції ентомологів (Тбілісі, 1957) і ентомологічному з'їзді (Ленінград, 1960).

Поряд з лабораторними дослідами Іван Олексійович приділяв велику увагу польовим спостереженням. Він виявив, що рефлекс на місце розташування вулика утворюється у бджіл під час льотно-збиральної діяльності і зберігається протягом усього індивідуального життя. Основну роль при поверненні бджіл до гнізда відіграють наземні орієнтири. Переміщення бджолосім'ї, встановленої на плоті посередині річки на 15-20 м в сторону, не викликає зльоту бджіл. Результати цих спостережень опубліковано у працях XVII Міжнародного конгресу з бджільництва (Рим, 1960). Загалом за період роботи у Каневському заповіднику І. Левченко опублікував понад 20 наукових робіт.

І все ж найбільш плідним періодом у науковій діяльності Івана Олексійовича Левченка були роки роботи в Інституті зоології ім. І.І. Шмапьгаузена Національної академії наук (1962-1994). Основний напрям діяльності Івана Олексійовича в 60-70-х pp. - всебічне вивчення різних способів передавання інформації про координати джерела корму в сім'ї медоносних бджіл. Наукова робота, не зважаючи на її індивідуальність, буває найбільш плідною при колективному, комплексному виконанні. В рамках відділу постав творчий колектив за участю І. Багрія, В. Оліфіра, І. Шалімова, В. Баранчук. Пізніше до них приєдналися П. Москаленко і О. Комісар. Для вирішення складних питань залучався завідувач відділу Л. Францевич. Вагомим фактором у своїй науковій праці Іван Олексійович вважає відкриття в робочих бджіл індивідуального запаху. За допомогою методу умовних рефлексів з'ясовано, що робочим бджолам, як і матці, властивий індивідуальний запах, який допомагає їм безпомилково повертатися до відкритого джерела корму і виявляти його новачкам.

Характерна особливість науквої діяльності Івана Олексійовича Левченка – органічне поєднання теоретичних знань з вирішенням практичних проблем бджільництва. Так, на замовлення Міністерства сільського господарства України у 70-х pp. виконано дослідження з визначенням продуктивної дальності польоту бджіл за кормом, площі території, яку освоюють бджоли, збираючи корм, та ефективності використання кормової бази з різних методів.

На міжнародному симпозіумі по запиленню ентомофільних культур у 1981 р. його працю відзначено Почесним дипломом міжнародної організації "Апімондія". І.О. Левченко проводить активну підготовку молодих спеціалістів у галузі бджільництва. Під його керівництвом захищено 5 кандидатських дисертацій, він брав участь у створенні "Виробничої енциклопедії бджільництва", "Довідника пасічника" тощо, виступав з науковими доповідями на конференціях, з'їздах, міжнародних симпозіумах і конгресах, опублікував понад 200 наукових праць. За виконання виробничих завдань І.О. Левченка нагороджено медалями та почесними грамотами.